Олександр з Вільдьє написав пісню про алгоритм, яка складається з 2645 віршів.
Леонардо да Вінчі назвав механіку «раєм математичних наук».
У XV ст. арифметику називали «малим мистецтвом», а алгебру – «великим мистецтвом».
Ньютон сказав про математику, що вона подібна до сварливої жінки, якщо хто захоче з нею поспілкуватися, то повинен весь час сперечатися.
Магницький одержав своє прізвище від Петра І за велике прaгнення до математики.
Лагранжа за велику ерудицію Наполеон назвав «Хеопсовою пiрамідою математичних наук».
Гаусса називали «королем математики» навіть його сучасники.
Вієта називали «батьком алгебри».
Вінера називали «батьком кібернетики».
Піфагорійський союз. Цей союз був одночасно і філософською школою, і політичною партією, і релігійним братством. Статут піфагорійського союзу був дуже суворим. Кожний, хто вступав до нього, відмовлявся від особистої власності на користь союзу, зобов’язувався не проливати крові, не вживати м’ясної їжі, берегти таємницю вчення свого вчителя. Членам школи заборонялось навчати інших за винагороду.
Для стародавніх греків математика була насамперед геометрією. А тому над дверима Академії, де Платон навчав своїх учнів, було зроблено напис: «Нехай сюди не входить ніхто, хто не знає геометрії».
Одного разу цар Птолемей запитав у Евкліда, чи немає в геометрії коротшого шляху для її вивчення, ніж той, що пропонує Евклід. На що вчений відповів: «Для царів немає окремого шляху в геометрії».
Про феноменальну пам’ять Пуссена існує легенда: однієї безсонної ночі він обчислив у пам’яті 27 цифр квадратного кореня із 53-цифрового числа, а ранком записав їх.
Дазе називали людиною-рахівником. У 15 років він виступав перед публікою.
Боголюбов у 14 років став студентом Академії наук.
Ейлер у 20 років дістав запрошення до Петербурзької Академії наук, у 26 років його обрали академіком.
Гамільтон у 3 роки читав, у 5 років знав три мови, у 10 років став студентом, у 12 років знав 12 мов, у 22 роки став професором.
Фрідман займався наукою у 6 класі.
Грін, навпаки, тільки у 40 років вступив до університету.
Тарталья через бідність залишив школу, вивчивши абетку тільки до букви К. Потім самостійно опанував грамоту, оволодів латиною і грецькою мовою, математикою. Не маючи паперу для вправ, він свої записи обчислення робив на надгробках одного із затишних кладовищ.
Софі Жермен батьки не дозволяли займатися математикою, якою вона захоплювалась. Софі писала свої виклади таємно ночами під ковдрою.
Еварист Галуа, ще коли був хлопчиком, прочитав першу математичну книжку, що потрапила до його рук, – це була «Геометрія» Лежандра. Прочитав її так, як інші читають роман.
Щодо здоров’я великих вчених: одні вчені мали добре здоров’я, інші хворіли (хто з дитинства, хто уже в зрілому віці). Є серед вчених і довгожителі, і ті, хто пішов з життя в ранньому віці, дехто від хвороб, які тоді були невиліковні.
Є вчені, які померли своєю смертю, а є й ті, що загинули насильницькою смертю.
Загинули від хвороби:
- від запалення легенів – Декорт, Больцано, Ковалевська;
- від чуми – Шикард;
- від серцевого нападу – Лузін;
- від злиднів і хвороб – Абель;
- у стані, близькому до психозу, – Больяй.
Померли насильницькою смертю: Піфагор – випадково під час повстання: Архімед – від руки римлянина під час облоги Сиракуз: Гіпатія – вбили християнські фанатики; Вільмес – спалили інквізитори; Банах – загинув у фашистських застінках; Галуа – загинув на дуелі в 20 років, Ляпунов – самогубство. Ось деякі витяги з цього приводу.
Нестриманість і дратівливість Больяя, успадковані ним від матері, спричиняли його сварки з товаришами, які закінчувалися поєдинками. Було навіть таке, що одного дня його викликали на дуель відразу 12 офіцерів.
У 24 роки Паскаля розбив параліч (в дитинстві його покусав скажений пес). Він ледве пересувався на милицях, але й далі працював. Здавалося, дух цієї людини переміг її немічну плоть. Потім здоров’я Паскаля то поліпшувалось, то погіршувалось. Коли йому стало краще, він зібрався одружитися, але нещасний випадок (карету понесли коні) зовсім вибив Паскаля із нормального життя. З цієї миті, можна вважати, він помер, хоча прожив іще 8 років. Він сидів одягнений у волосяницю, утикану цвяхами, жовтий, худий, мовчазний. Паскаль помер на 39-му році життя.
Під час німецької окупації Стефана Банаха замучили фашисти: його кинули до в’язниці, де вчений був використаний як донор для годування вошей з метою виготовлення протитифозної сироватки.
Окремо слід поговорити про довгожителів серед вчених математиків. Якщо за точку відліку взяти 70 років, то до цього віку і довше дожили такі вчені, як: Кулик, Вінер, Лейбніц (по 70 років); Фішер (72); Чаплигін (73); Кардано і Архімед (по 75); Ейлер (76); Гулак (77); Лагранж (77); Галілей (78); Платон (80); Вівіані (81); Жордан (84); Діофант (84); Пуссен (87); Гаусс (88); Піфагор (90); Фалес (до 100 років).
Математика ставала в нагоді вченим при виконанні складних завдань у різні часи.
Знання математики допомогли французу Вієту розкрити шифр у листуванні іспанського короля Філіппа II під час війни Франції з Іспанією, чим він прискорив перемогу Франції. За це іспанська інквізиція оголосила Вієта чаклуном і боговідступником і присудила його до спалення на вогнищі.
Архімед за допомогою математичних розрахунків сконструював силу-силенну всіляких механізмів, які настільки допомагали у війні проти римлян при облозі Сиракуз, що Марцелло вимушений був сказати: «Треба припинити війну проти геометра». Пізніше тільки зрада допомогла римлянам увійти до Сиракуз.
Для багатьох вчених математика була сенсом життя.
Тяжкохворий Боссю так ослаб, що не подавав ніяких ознак життя. Коли над ним схилились його друзі, які вже думали, що він помер, один з них зауважив: «Зачекайте! Боссю, скажи, скільки буде сім помножити на дев’ять?». Тяжкохворий, не розплющуючи очей, ледь чутно сказав: «63». Друзі зраділи: «Раз обчислює, значить живе».
Тяжкохворому Вороному забороняли займатися обчисленням і взагалі математикою. Він і сам розумів, що не повинен цього робити, та водночас казав лікарям: «Як ви не розумієте, що заняття математикою – це і є життя, а інакше для чого ж тоді жити».
Коли на одній вченій раді постало питання, якому предмету у програмах віддати перевагу – мові чи математиці, піднявся мовчазний Гіббс і сказав: «Математика – це мова».
Про те, що математика може все, влучно сказав Чаплигін у розмові з майбутніми інженерами: «Вивчайте математику, все будете знати».
Штейнгауз зазначав, що коли двом різним людям доручити виконати якусь одну справу, то її краще зробить математик.
Вчені-математики за різних часів не знаходилися осторонь політичних подій, вони брали в них активну участь. Деякі виступали проти релігії, проти існуючого уряду і потерпали від цього.
Больцано виступав проти уряду. За ці виступи його звільнили з роботи, віддали під нагляд поліції.
Галуа був революціонером, публічно виступав проти королівського режиму. Його супротивники призвели до ситуації, що спричинила дуель, на якій він і загинув у 20 років, встигнувши за свій короткий вік зробити дуже багато в царині математики.
Марков (батько) виступав проти царських сатрапів.
Лузін був революціонером.
Галілей під натиском інквізиції відрікся від «єресі Коперніка», і ще ходить легенда, що, піднімаючись з колін, він сказав: «А все ж таки вона обертається» (маючи на увазі Землю).
Вільмес Паоло мав необережність у присутності інквізитора Торквемади сказати, що він знає, як розв’язуються рівняння четвертого степеня, які, за словами Торквемади, самим Богом були заховані від людей. За це Паоло було заарештовано, після страшних тортур його спалили за вироком іспанської інквізиції.
Шикарда за винахід лічильної машини (арифмометра) інквізиція засудила до церковного каяття. Машину спалили.
Лобачевському за його атеїзм, волелюбний характер загрожували бути звільненим з університету і відданим у солдати.
Ейнштейну за часів перебування Гітлера при владі винесли заочно смертний вирок.
Янішевський відмовився прийняти присягу на вірність австрійському уряду, змушений був переховуватись.
Платона правитель Сиракуз Діонісій-старший продав у рабство.
Гіпатію з Александрії християнські фанатики вбили за те, що вона не прийняла їхньої віри.
На прикладах з життя видатних учених слід вчитися виховувати у собі чуйність, людяність, мужність.
Безу повинен був прийняти екзамен у двох своїх учнів, що захворіли на віспу. Сам Безу не хворів на віспу і дуже цього боявся. Але розумів і те, що коли учні не складуть іспит, то втратять рік навчання. Забувши про свої страхи, він поїхав до хворих, проекзаменував їх і був задоволений, бо його жертва не була марною.
Комментариев нет:
Отправить комментарий